Як з'явилися троянди у вишитому одязі

Українська вишивка веде своє літочислення ще з дохристиянського періоду. У той час вишиті рушники або сорочки-вишиванки служили оберегами - вважалося, що вони охороняють свого власника від негараздів, а його будинок від злих сил. З приходом християнства вишитими рушниками стали прикрашати ікони. У наш час вишиванка стала наймоднішим святковим одягом в Україні, жодне весілля не обходиться без вишитих рушників, в селах часто можна зустріти вишиті подушки і покривала.

Найпоширенішим орнаментом української вишивки був геометричний орнамент, головні елементи якого становили «ромбики з ріжками». Вони, за стародавніми слов'янськими повір'ями, втілювали богиню землі, служили добрим охоронним символом, який приносить щастя і захищає родючість. Саме наявність останнього значення пояснює широке поширення цього оберегового орнаменту в обрядовому одязі, перш за все, жіночому. Вишивка з такими знаками в жіночому одязі розміщувалася на головних уборах, грудях і наплічнику, в чоловічій – на наплічнику, а також рукавах і подолі сорочки-вишиванки. Крім того, вся українська вишивка позначена знаками Води і Сонця - двох стихій, які створили земне життя, а тому їх треба розуміти як водну материнську і сонячну батьківську енергії. Сонце у вигляді восьмикутної розетки або квітки, а знак Води нагадує згорнутого вужа.

У рослинному орнаменті найчастіше використовувалися зображення маків, лілій, винограду, листя хмелю, гілок калини, дуба. Квіткова тема проявилася в українській вишивці не одразу: геометричні орнаменти поступово видозмінювалися до схематичного, а потім і до натуралістичного зображення квітів. Найбільш популярні квіти в українській вишивці: барвінок, мальва, незабудка, конвалія, а часто і фантастичні зоряні квіти.

Особливе місце виділялося рушникам – древнім талісманам будинку, родини. У давнину рушник, вишитий відповідними візерунками-символами, був невід'ємним атрибутом багатьох обрядів: з рушником зустрічали і проводжали дорогих гостей, справляли шлюбні обряди, приходили до породіллі вітати появу на світ нової людини, прикрашали ікони і накривали хліб на столі, проводжали в останню путь. Рушники були своєрідним освяченням початку справи і його закінчення.

Троянди на рушниках та одязі з'явилися лише в XIX столітті. Мотив «троянда», «рожа», «ружа» можна віднести до своєрідних нововведень в орнаментиці вишивок на одязі. Дослідники виводять її походження з геометричних орнаментів шляхом ускладнення хрестиків, розеток. Деякі, зокрема Григорій Павлуцький, бачить в цьому мотиві близькосхідний вплив. Однією з причин популяризації теми троянд в вишивці може вважатися й те, що основною релігією в Західній Україні було католицтво, де троянда –символ Діви Марії, а біла троянда – символ чистоти і невинності.

На межі XIX-XX століть відбувається кардинальна зміна художньо-образного вирішення народної вишивки. Пояснюється це поширенням техніки хрестика. Цією технікою вишивали в містах та панських маєтках різноманітні предмети інтер'єру: панно, скатертини, серветки.  Малоформатні книжечки і альбоми, окремі листи з малюнками в псевдонародному стилі видавалися в Києві, Одесі, Могильові та поширювалися по містах і селах. В обробці жіночих сорочок, поряд з класичними візерунками традиційної народної вишивки з притаманними кожному регіону художніми особливостями, з'являються нові, натуралістичні рослинні мотиви у червоно-чорній гамі. Устатковані протягом століть в кожній місцевості свої традиції, свої уявлення про красу стали швидко витіснятися новою технікою, новими орнаментами. Відомий збирач народного мистецтва Іван Гончар відзначав, що це явище «нівелювало всі самобутні місцеві особливості вишивок».

Стрімкому поширенню моди на техніку вишивання хрестиком сприяли і листівки з надрукованими візерунками для вишивання, які безкоштовно у вигляді «премії» роздавали покупцям дешевого гліцеринового мила або одеколону. Мило і іншу парфумерну продукцію виготовляла фабрика «Брокар і Ко», засновником і власником якої був з 1864 року купець Генріх Брокар, французького походження. Його дружина Шарлотта допомагала чоловікові в справах: придумувала нові бренди, назви товарних груп, розробляла дизайн упаковок і навіть вела переговори з партнерами. До відкриття другого фірмового магазину Шарлотта придумала чергову новинку. Набір парфумерних виробів, що включав в себе мило, помаду, парфуми, одеколон, крем – всього десять виробів за фантастично низькою ціною. Підігріта рекламою публіка ледь не рознесла новий магазин. 

Рекламні задумки Шарлотти захоплюють навіть сучасних комерсантів. Ймовірно, саме з її подачі з'явилися безкоштовні «премії» до мила – друковані малюнки з візерунками хрестиком. Відтепер не тільки городяни, а й сільське населення стали покупцями брокарівської продукції, а вишивку стали називати «мильною» або «брокарівською».

Рукодільниць приваблювала новизна орнаментальних мотивів, їх колірна насиченість, декоративність. Техніка хрестика давала широкі можливості для більш реалістичного трактування рослинних мотивів. Простота техніки вишивки та наявність готового малюнка значно полегшували роботу. Брокарівський стиль – це ціла епоха в українському народному мистецтві другої половини XIX – першої половини XX століття.

Особливо популярною була троянда на міліметрівці, з якої легко можна було перенести малюнок вишивкою хрестиком на домоткане полотно. Вишивали троянду зазвичай червоними і чорними нитками, іноді різнокольоровими. З легкої руки Брокара жоден український рушник не обходився без «трояндочок». Ця натуралістична троянда стала найпопулярнішим елементом вишивки і все більш витісняла інші елементи рослинної орнаментики.

У двадцятому столітті мотив троянди повсюдно завоював першість і в вишивці, і в інших видах народного ткацького мистецтва. На українських жіночих сорочках трояндами прикрашали рукави, поділ, манжети. На вишитих чоловічих сорочках трояндами брокарівського стилю – дрібними або великими – прикрашали манишку.

Тож  «брокарівський» стиль вплинув не лише на мотиви народної вишивки, а й мав «згубний» вплив на народні художні промисли в сенсі втрати самобутності. Події 1917 року і наступна перебудова народної свідомості і побуту остаточно «добили» народне мистецтво, відродження якого починається тільки зараз.